В перші роки радянської влади шкільна освіта в селі зазнала певних змін. Школу було відокремлено від церкви, запроваджено обов’язкове 4-річне навчання. На 1920 рік здобували освіту 48 дітей. Навчання проводили 2 вчителі із середньої освітою.

Зростання кількості учнів поставило перед представниками влади завдання – розширити шкільне приміщення. Під школу було передано приміщення колишньої лікарні, яка була відкрита в селі на кошти земства в кінці ХІХ століття. Це приміщення різко виділялося на високому пагорбі серед убогих селянських хат. Приміщення лікарні, і господарських будівель були кам’яними, стіни штукатурені з наступною побілкою. Жителів села вражали великі засклені вікна (майже сучасних розмірів) і висота приміщень (до 3 м.). кожне з приміщень знаходилось на високому фундаменті. І щоб увійти в будинок, необхідно було подолати 5 – 6 східців над якими звисав химерний навісний дах. 

Результатом культурної революції стало відкриття в 1927 році Івахновецької семикласної неповної середньої школи. Перші випускники з порівняно високим на той час багажем знань, покинули її стіни у 1934 році. Навчання успішно закінчили 30 учнів.

Випускниками Івахновецької школи у 1937 році були  майбутні учасники війни: Каландюк Федір Васильович – військовий льотчик, Дробина Марія – фронтова медсестра.

 

В 1934 році  вчительський колектив очолював Л.Б. Тржесньовський, вчителями – предметниками працювали Бурденюк  І.М., Тоскалюк М.Т., Барабан К. П., Кухаришен М.Л., Цимбаліста  А.М.

Початок другої половини ХХ століття відзначився швидким темпом розвитку культури та господарства. Стіни школи залишають загартовані війною учні.

Завдяки місцевим ентузіастам починає розвиватися  не лише господарство, новий період розпочинається у житті школи. З 1960 року приміщенням для школи служить колишній маєток пана Червінського.

Коротко про історію Івахновецької школи

 (Спогади колишнього директора школи Мудрого Петра Карповича)

«1958 рік. Після закінчення навчального року в Кутковецькій середній школі, де я працював вчителем фізики, викликали мене в районний комітет партії, і як кандидату в члени КПРС запропонували мені посаду директора Івахновецької семирічної школи. Згоди я не давав. Мені потрібно було ще навчатись заочно в педагогічному інституті. На той час я був студентом 4^го курсу, стаж роботи – 5 років. Під тиском районних партійних керівників я вимушений був дати згоду. 15 серпня 1958 р. обласним відділом народної освіти я був призначений директором школи.

Івахновецька семирічна школа була розміщена в чотирьох приміщеннях, три з них – аварійні і знаходились в різних сторонах села. Навчалось в школі на той час біля 200 учнів, було два паралельних класи. Школа не була повністю укомплектована вчителями. Не було вчителя іноземної мови, біології і хімії, фізвиховання, трудового навчання. Навчання проводилося не фахівцями, без належної освіти.

В школі не виконувався закон про всеобуч, не всі діти шкільного віку були охоплені навчанням, за що в той час дуже наказували. Коштів на ремонт приміщень не було. В місцевому колгоспі ніяких можливостей не було, економіка його була надзвичайно низька.

Одного року був такий випадок. Під час уроку вчителька почула тріск, наказавши дітям втікати з класу, сама ж підтримала падаючу стелю. Кінець цієї історії був щасливим – вчителька встигла утекти сама. А які б могли бути наслідки, якби не спрацювала кмітливість вчительки. Як було близько до біди. Які подальші дії директора школи. Змиритися з даним становищем, залишити все як є – ганьба. Цим шляхом я не пішов.

Закон про всеобуч вдалося виконати. Всі діти шкільного віку навчались у школі. Друге важливе питання -  як вивести учнів із аварійних шкільних приміщень? Зваживши всі можливості села, визріла одна ідея – відібрати в радгоспі «Червоний партизан» будинок (колишній панський палац) під школу. Він використовувався як гуртожиток для робітників і контора філії радгоспу. Добровільно на це керівники радгоспу не погодилися. Довелося стати на шлях примусовості. Було розроблено план дій.

1.     Провести схід села, прийняти рішення про передачу будинку «Панський палац»  під школу.

2.     Взяти відношення у РК КПУ, в районному відділі освіти, в райвиконкомі на адресу уряду про передачу радгоспного будинку під школу.

3.     Сфотографувати шкільні приміщення і радгоспний будинок.

4.     З усіма зібраними паперами, директору школи та голові батьківського комітету,  поїхати в раду міністрів з клопотанням задовольнити прохання громади села, керівників району передати радгоспний будинок під школу.

У квітні 1961 року директор школи  Мудрий Петро Карпович (я) разом з головою батьківського комітету Стрільцем Михайлом Філімоновичем, були відкомандировані до Києва в Раду Міністрів УРСР. В Управлінні справами при Раді Міністрів нас уважно вислухали, пообіцяли допомогти. Потрібно було провести обмін приміщеннями школи і радгоспу,  якщо погодиться Міністерство Радгоспів. Через два тижні приїхав представник Ради Міністрів України – Зима Леонід, пенсійного віку, дуже розумна, поміркована людина. З ним з’явилися районні керівники. Перевіряючий мене уважно вислухав і запропонував подивитися чи вистачить місця, щоб розмістити школу, а в шкільних приміщеннях розмістити квартирантів. Виявилося, що приміщень вистачить і для школярів, і для квартир.

Після того вирішили написати листа голові Ради Міністрів України про позитивне вирішення проблеми.  На кінець навчального року, у травні, прийшло рішення про проведення обміну приміщеннями школи і радгоспу.

На профспілкових зборах було прийнято рішення пожертвувати профспілковою відпусткою, усім працівникам школи включитись в ремонт, підготовку приміщення до нового навчального року. Районний відділ народної освіти на це виділив 4000 карбованців. За виконану роботу з працівниками  школи проведено розрахунок. 1^го вересня навчання розпочалося в новому приміщені. Це було велике свято для Івахновець, це була велика наша перемога.

Міністерством освіти України я був нагороджений «Почесною грамотою за зразкову підготовку школи до нового навчального року». Педагогічний колектив поповнився новими молодими спеціалістами, школа стала восьмирічною. Школа досі розташована у Панському маєтку.

П.К. Мудрий»